Народився Володимир Гутік в с.Осикове Деражнянського району.
Здобув середню освіту. Чекаючи повістки на службу, не відсиджувався вдома, працював на цегельному заводі. Армійську службу проходив у Естонії. Потім навчався в Київському ГПТУ. Працював шофером в Київміськбуді. Одружившись, жодного разу не пошкодував про це, бо його добра й віддана дружина була того варта. (Вірно чекала його з армії, навчання і роботи в Києві, була мудрою порадницею у важкі хвилини. У них з Валентиною Михайлівною двоє дітей: дочка й син. Мають п’ятеро онуків, а минулого року діду в день його народження внуки подарували правнучку Меланію).
Та повернімося до трудової біографії ветерана. Вже одруженим Володимир Гутік працював в Летичівській райспоживспілці, по селах району розвозив хліб. Потім влаштувався на завод «Термопласт». Слюсарував би там, мабуть, і досі, але «Термопласт» «прихватизували»…
З бензопилами «Дружба» й «Урал» ще змолоду був «на ти», допомагав часто родичеві на заготівлі деревини. Але одна справа допомагати різати й зовсім інша – нести відповідальність за зрізане, а ще за посаджене. Тому й вагався, коли запропонували опанувати нову професію – лісника. Однак успішно закінчив школу лісників у Березнянському лісогосподарському технікумі.
Володимир Григорович Гутік – найстарший у Летичівському лісгоспі лісоруб. Нещодавно йому виповнилося 70 років. «Гутіка знають і люблять у кожному лісництві, хоч працював і досі працює в Козачанському. Він нам, як батько, – каже Євген Похила, лісничий Козачанського лісництва. – Завжди знайде час, щоб допомогти, слово, щоб підтримати, пісню, якою звеселить, гумор, щоб підняти настрій. З роками не втрачає ні принциповості, ні привітності. Йде по життю з оптимізмом, цінує те, що має, вірить в те, що все найкраще попереду».
А з16 січня 1996 року Володимир Гутік зарахований на роботу у Летичівський держлісгосп лісником Козачанського лісництва. З цього часу ліс став його другою домівкою.
Вітаючи ювіляра, директор підприємства І.В.Сивун під час урочистостей сказав ветеранові: «Ви багато зробили, багато досягли. Є досвід, бо перейшли в ранг «життєвих професорів», діліться досвідом і вмінням».
Сергій Одійчук, начальник відділу лісового господарства, розпочинав свою трудову біографію старшим майстром теж у Козачанському лісництві. Він розповів на ювілейному заході, що дуже поталанило йому, маючи двох славних наставників: В.Г.Гутіка та В.І.Криськова (до речі, летичівські лісівники вітали обох з ювілейними життєвими датами в один день).
«Обоє були лісниками, – говорив Сергій Іванович, – Обоє – в роботі перші, відповідальні, в обох – дисципліна і порядок на всіх лісогосподарських роботах. Уміють і попрацювати, і відпочинок організувати. Позитивні у всьому. Особливо дивувала організація праці Володимира Григоровича. При терміновому відвантаженні деревини інші метушаться, все бігом, а не встигають. З Гутіком і пообідають хлопці, і все встигають. Кожен водій лісовоза бажав вантажитися у Володимира Григоровича.
Високих результатів домагалися летичівці й на змаганнях вальників лісу. Всі свої уміння Гутік передав Криськову . Керівництво господарства було впевненим: коли на обласних змаганнях лісоруби з Козачок – соромно не буде. Й справді: серед останніх вальники ДП «Летичівський лісгосп» ніколи не були. Часто – першими, були й на третьому, але нижче п’ятого – жодного разу.
Лісоруб шостого розряду В.Г.Гутік трудиться, як і раніш, завзято. Ні хворобам, ні вікові підкорятися не збирається. Та й працювати зараз із бензопилами «Хускварна», «Штіль», на яких раніше мало не молилися, легше. І роботи вистачає та й робота таких любить, аби руки витримували.
Пресслужба Летичівського лісгоспу.
