Летичівський лісгосп і його три «кити»

ДП «Летичівське лісове господарство» – особливе підприємство Хмельниччини, яке історично стало кордоном між Центром, Заходом, Сходом, Північчю та Півднем України.

Летичів – край Поділля, який славиться на всю Україну річками Вовком й Південним Бугом, сосновими лісами, грабовими гаями, велетнями-дубами та буками. Як жартують місцеві лісівники – сосна, дуб і граб – три «кити», на яких стоїть лісгосп.

Північна гостя

Мальовничі соснові бори зустрічають усіх, хто прямує через Летичівщину шляхом між Центром, Заходом, Сходом, Півднем та Північчю України. Вони ніби зненацька з’являються серед звичних сіл, ланів та пасовиськ і так само зненацька зникають.

– Соснові ліси розташовані переважно у нашому Бохнянському лісництві. Це – «ворота» лісового господарства району – наша родзинка, – розповідає лісничий Олексій Шевчук. – Загальна площа соснових угідь становить 1109 гектарів. У нас піщаний ґрунт, тому лише сосні тут комфортно. Вік дерев – 60–80 років, але є й такі, яким перевалило за 100. Хоча сосна й «північна гостя», але насправді тепло- та світлолюбна деревна порода, досить невибаглива до потепління клімату й зменшення рівня ґрунтових вод. Сосна, як і дуб, знаходять воду довгим корінням глибоко у шарах землі, іншим породам, зокрема березі, це не вдається і вони всихають.

– Сосна звичайна займає близько 8% деревного складу наших лісових угідь. Звісно, ми активно розробляємо соснові угіддя у межах можливостей. У середньому заготовляємо 5200 кубометрів сосни, – пояснює начальник відділу лісового господарства Летичівського лісгоспу Сергій Одійчук. – Але й садимо не менш активно – щороку збільшуємо площі на більше, ніж 15 гектарів. Використовуємо сіянці й із закритою кореневою системою. Наприклад, цієї весни, незважаючи на воєнні й економічні труднощі, посадили більше 5-ти гектарів сосни звичайної. В північних лісгоспах області соснові ліси – суцільні й відповідно потенціал значно більший. Але й ми працюємо теж максимально ефективно й продуктивно.

В монокультурах сосни є й інший бік – більша уразливість до пожеж і шкідників, тому лісові господарства, де переважають соснові насадження, мусять проводити багато профілактичної роботи з охорони лісу – оптимізувати санітарний стану насаджень, особливо від короїда, створювати мінералізовані смуги, постійно стежити за станом насаджень і загораннями. На щастя, в останні роки нас великий вогонь оминав, точніше, його не допустили.

Є у нас й рекреаційні об’єкти, на які ми після війни гостинно запрошуємо відпочивальників.

Бохнянське лісництво розташоване у самому серці летичівських борів. Загалом, у його колективі 23 працівники. На лісозаготівлі працює сучасна техніка, але є й «раритетна», як-от трелювальні трактори ТДТ-55. Незважаючи на їхній солідний вік, вони у відмінному технічному стані й виконують своє завдання. Колектив лісництва запевняє: гусеничних ветеранів у разі потреби можна використовувати і як пожежну спецтехніку, і навіть для оборони від ворога. Є й коні, які лісгосп зберіг чи не єдиний з-поміж інших державних підприємств області. Також у лісництві облаштовано вольєр для напіввільного утримання та розведення диких кабанів. А ще серце лісівників і відвідувачів лісництва неабияк тішить розсадник із більше, ніж півтора десятками різних видів декоративних дерев та кущів. І, звісно ж, сосни-велетні.

Володар подільських лісів

Якщо сосна – це «гостя» на Летичівщині, то дуб – король та володар місцевих лісів ще здавна.

– На жаль, через інтенсивну експлуатацію лісів нашого краю, особливо у XIX – початку XX ст. за часів Російської імперії та згодом – Радянського Союзу, вікові діброви були зведені під нуль, – із сумом констатує Сергій Одійчук. – Найстаріші дерева у наших лісах мають вік трохи більше ста років. Їх посадили ще місцеві пани до 1917 року. Загалом, дуб звичайний становить 60–70% наших лісових угідь. Найбільші його урочища у Головченецькому та Бохнянському лісництвах. Дубу ми приділяємо найбільше уваги і під час лісокультурної кампанії. Цієї весни посадили 172 тис. шт. саджанців дуба. Найбільше – у Козачанському лісництві.

Також, незважаючи на війну, працюємо і в рамках програми Президента України «Зелена країна». В нашому аграрному краї знайти хоч клаптик вільної землі – заважко, але ж країна має дивитись у майбутнє і збільшення лісистості повинно бути в пріоритеті. Однак, з часу старту «Зеленої країни» і неодноразового нашого звернення до громад, ми не отримали від них жодного гектара земель, непридатних для ведення сільського господарства під залісення. Вишукуємо власні резерви, за час дії програми вже залісили 17,1 гектара і посадили 81,4 тис. шт. сіянців дуба звичайного. Активно використовуємо сіянці із закритою кореневою системою, які придбали в наших колег зі Славути та Ізяслава. Самі заготовили 8 т жолудів – майбутніх дібров, 6 т з них використали, а решту лишили у резерві.

Хоча «Зелена країна» розпочала свій старт ще восени минулого року, летичівські лісівники «народжували» ліси ще з сере­дини 2000-х років. Наприклад, у Козачанському лісництві, де є об’єкт природно-заповідного фонду зоологічне урочище «Чоботарня», дубки посадили ще у 2008 році на колишніх пустирях. Нині, як розповідає лісничий Євген Похила, це вже гарний молодий ліс на площі у 54 гектари.

Енергоресурси під ногами

Не менш активна робота триває у Головчинецькому лісництві під керівництвом лісничого Івана Ковпака. Лісівники активно «чистять» дубові зарості від хмизу, гілля, кущів, аби майбутні лісові королі краще здіймались до неба. А ще це – забезпечення енергетичної безпеки країни.

– Всі ми добре розуміємо, що опалювальний сезон у нашій країні буде вкрай важким. Чому ж нам, українцям, не використовувати дари лісу – хмиз, гілля, які лежать під нашими ногами? – розмірковує директор ДП «Летичівське лісове господарство» Ігор Сивун. – Зараз ми дуже активно працюємо над цим, бо попит на такий товар є і завжди буде. Це і паливо, і «живі» кошти для держави. Це може бути солідним вкладом лісівників у економічну і енергетичну безпеку держави.

Тож наш український дуб, дійсно – король лісу, а ще запорука економічної стабільності України в часи війни та миру. Звісно, лише при дбайливому та розумному користуванні.

А ще у нас росте абориген карпатського регіону, що чудово почувається й на подільській землі – це бук звичайний.

– Оскільки наш регіон «прикордонний», не дивина, що саме на Летичівщині крайній ареал зростання бука звичайного, – з гордістю розповідає директор підприємства Ігор Сивун. – Природні та рукотворні бучини збереглись у нашому Козачанському лісництві. Далі на схід його вже немає.

Ліс і війна

Переважна більшість часу історії успіху Летичівського держлісгоспу пов’язана з іменем справжньої Легенди лісівників Хмельниччини Василя Сивуна. Очоливши лісгосп у буремні 90-ті, йому вдалося зберегти його і зробити підприємство за три непростих десятиліття передовим. На жаль, Василь Михайлович покинув цей світ навесні 2020 року в розпал пандемії COVID-19. Тож його син, Ігор Васильович, досвідчений лісівник, гідно втримав батьківське знамено в часи пандемії і тепер тримає – під час війни.

До речі, лісівнича династія Сивунів із Хмельниччини, славним наступником якої є зараз пан Ігор, сягає як мінімум більше шести поколінь. Це лише ті відомості, які задокументовано. Більшість чоловіків із цього козацького роду працювали лісівниками ще з XVIII ст. Але це вже тема іншої публікації.

Але з якою б гордістю та пошаною летичівські лісівники не розповідали про своє дітище та історію, головна тема для них зараз – війна України за Волю та Незалежність.

– Ліс є дуже вагомою зброєю у боротьбі. Ми розуміємо, що мусимо працювати копітко та відповідально, набагато інтенсивніше, а ніж у мирний час. Водночас, ми маємо дбайливо й раціонально використовувати лісові ресурси і садити набагато більше, а ніж зрубали, – пояснює Ігор Сивун. – От лише цьогоріч ми заготовили 1895 кубометрів деревини на продаж. Уклали угоду із австрійським підприємством про продаж продукції переробки деревини (лісопиляння) за ціною 550 євро за куб. метр. У такий складний час просто необхідно заробляти кошти, вкладати їх у нові ліси, модернізацію виробництва, розвиватись, сплачувати заробітні плати працівникам і податки державі.

Так лісівники Летичівщини тримають свій економічно-лісовий фронт

У цьому році ми сплатили майже 31,7 млн грн податків та зборів до державного та місцевих бюджетів. Наше підприємство є бюджетоутворюючим для чотирьох громад: Летичівської, Меджибіжзької, Деражнянської і Вовковинецької. Середня заробітна плата у нас нині становить більше 28 тисяч гривень. Плануємо купити потужний трактор «ЛОВОЛ» й форвардер. Акумулюємо для цього кошти.

Хотів би відзначити роботу Летичівської дільниці переробки деревини, яку очолює старший майстер Микола Лазор.

Разом з тим, наша мета – вийти на історичну лісистість Летичівщини з переважною породою – дуб. На жаль, після Другої світової війни потужні ліси нашого краю були зведені нанівець. Натомість, швидко з’являлися низькоцінні та другорядні породи – береза, граб тощо. Тому тепер намагаємося поновити високопродуктивний природний деревостан нашого краю.

У нас є ще одна важлива місія. Під час бойових дій на Сході, Півдні, Півночі нашої країни було знищено, спалено, пошкоджено велику кількість лісів. Усе треба відновлювати. І тут ми можемо стати у нагоді, адже маємо лісонасіннєві комплекси у держлісгоспах Славути та Ізяслава, де активно вирощують сіянці із закритою кореневою системою. Ми можемо стати донорами та цінним генофондом для лісівників постраждалих областей. На цьому постійно акцентує увагу начальник нашого управління Петро Пешко.

Пам’ятник – меморіал на честь загиблих за Україну Героїв-лісівників

Окрім наших основних завдань, колектив лісгоспу активно займається волонтерською допомогою. У вашому часописі вже розповідали, як наші хлопці, ризикуючи життям, возили гуманітарну допомогу лісівникам та мирним мешканцям Київщини, коли там ще лунали постріли й вибухало. Нині ми не менш активно допомагаємо колегам будівельними матеріалами, особливо круглим лісом, пиломатеріалами, шифером, склом й іншими необхідними речами. Копітка робота триває постійно. У перші дні вторгнення через нашу трасу на захід їхали тисячі автомобілів і ми за можливості поселяли, годували, одягали усіх тих, хто втікав від війни в «одній сорочці».

На сьогодні 15 наших працівників мобілізовано до лав Збройних Сил України. Це хлопці з державної лісової охорони, а також «технарі», водії-умільці з золотими руками. Більшість із них сумлінно захищали Україну ще з 2014 року. Ми власним коштом закупили для наших Героїв-захисників бронежилети, шоломи, інше спорядження, зокрема, медичні аптечки, турнікети. Лісгосп продовжує тримати за нашими працівниками-захисниками їхні робочі місця та сплачувати заробітну плату. Допомагаємо їм та їхнім рідним як можемо, зокрема, преміями за героїчні вчинки на полі бою. Поки хлопці бережуть наше мирне небо, ми маємо забезпечити їх тил.

Про наших «чарівників-технарів» – автомеханіків та ремонтників, які ставлять на колеса та чи не збирають до гвинтика заново навіть старі машини, ви теж розповідали у ваших виданнях. Саме від їхніх рук залежить безпека, швидкість пересування «залізних коней» та оперативність виконання бойових завдань наших воїнів на фронті.

За наполегливу та копітку роботу колектив лісгоспу отримав чимало нагород, грамот, відзнак, зокрема, й від Держлісагентства, народних депутатів, місцевих органів влади. Але найкращий та найтепліший подарунок для усіх нас – це бойові прапори наших воїнів-захисників із іменними автографами на знак подяки за наші добрі справи!

У нашому Головчинецькому лісництві ми встановили скромний почесний меморіал на честь усіх Героїв-лісівників, які ціною власного життя дарують нам мирне небо. Тужливий вірш-епітафію на пам’ятнику нам написали журналістки газети з міста Деражні. Ми опікуємося цим монументом. Нехай усі покоління, споглядаючи на нього, знають і шанують Героїв-лісівників та розуміють, якою ціною Україна виборювала свою Незалежність!

За матеріалами “ЕКО-інформ”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*