17 вересня – День працівника лісу

Династії лісівників Славутчини

На віку одного дерева – десятиліття праці не одного покоління лісівників. Цілі династії плекають рідні ліси та передають досвід, знання й любов до природи власним дітям та онукам. А для своїх молодших колег вони – гідний приклад  наслідування.

Юлій Цезарович БІЛЕЦЬКИЙ – лісівник у четвертому поколінні! Досвідчений працівник уже понад чверть століття очолює Хутірське лісництво – одне із найкращих на Славутчині. Площа лісництва 1050 гектарів, які зайняті переважно дубом, ясеном. Хоча глобальні кліматичні зміни істотно впливають на такі ліси, лісництво славиться дубами-велетами, які є пам’ятками природи місцевого значення. А у 43-му кварталі Кряжової буди (територія старого лісництва) росте дуб,  якому понад триста років. До слова, шестеро дорослих чоловіків разом ледве обхоплюють його руками.

Юлій Білецький народився на кордоні, поблизу села Романіни, там же й закінчив школу та розпочав свій трудовий шлях на Романінському цегельному заводі. Згодом, закінчивши Ленінградську лісотехнічну академію, яку, до речі, також закінчував і його батько Цезар, у 1992 році прийшов працювати в лісництві. Спочатку був майстром лісозаготівель, а вже за рік його призначили лісничим Хутірського лісництва, в якому продовжує працювати донині. За сумлінне виконання професійних обов’язків досвідченого лісничого неодноразово відзначали почесними грамотами та подяками.

На території Хутірського лісництва є теплиця, у якій вирощують декоративні дерева, зокрема, сосну кедрову та ялицю, які свого часу привезли із далекого Омська. На базі лісництва планується створити шкільне лісництво, адже культуру поведінки у лісі та любов до природи потрібно прищеплювати ще з дитинства.

– Я змалечку знав, що мій дід був лісником, – говорить Юлій Цезарович. – А вже працюючи у Славутському лісгоспі, випадково дізнався з документів, які збереглися там, що «Білецький Адам Йосипович – син лісника»… Це зацікавило мене та спонукало до дослідження мого родоводу, мого коріння. Від батька я дізнався, що мій прадід й справді працював у лісі… До речі, в лісгоспі і досі зберігається нагрудний знак мого діда Адама «Лесная охрана…». Мої пошуки дали позитивні результати.

Ще у 1863 році у фільварк (сільське господарство) в селі Хоровець прибув пан із глибини Волині, головним конюхом у нього був Станіслав, який мав двох малолітніх дітей – Йосипа і Марію. Через деякий час конюх і його дружина померли, а пан разом зі своїм сином почали опікуватися дітьми. Коли Йосипові виповнилося шістнадцять років, пан дав йому відпускну. На той час шепетівський князь Плясуцький набирав стражників у лісову охорону. Пан попросив князя взяти в стражники Йосипа. Можна сказати, що саме з цього моменту в нашій родині бере початок династія лісівників… Спочатку Йосип потрапив на кордон у Рудню Новеньку, а у 1932-му його перевели в Хутір, поблизу Шепетівки. Це був мій прадід, який віддав професії лісівника сорок років.  Мій дід Адам мав чотирьох дітей, двоє з яких померли маленькими, вижили два сини – Станіслав, який став залізничником, і мій батько Цезар, який пішов у лісівники. У 1927 році батько почав працювати разом із дідом. Зазначу, мій дід Адам пропрацював лісником до 58 років і під час війни загинув під Тернополем. Пізніше батька призначили на дідове місце, і він пропрацював у лісі з 1944 до 1987 рік, доки не вийшов на пенсію.

Мій старший син Віталій закінчив Малинський лісотехнічний технікум і працював помічником лісничого у Хутірському лісництві. Згодом його призначили керівником у лісництво Кряжова буда. Молодший син Олександр закінчив Львівський лісотехнічний університет і здобув професію еколога. Деякий час він працював у Славутському лісгоспі, а тепер – на митниці. Моя справжня гордість – онук Станіслав, який надзвичайно полюбляє прогулянки лісом. Під моїм наглядом він потроху опановує тонкощі нашої сімейної професії. За моїми підрахунками наша родина вже віддала благородній професії лісівника 150 років.

***

Олександр Володимирович ВЕРЕМІЙ – лісничий Голицького лісництва. Свій професійних шлях  розпочав звичайним робітником, поступово підіймаючись  сходинками – майстер підсочки, майстер лісу, помічник лісничого, лісничий. Він родом із села Жуків Славутського району, там у 1985 році закінчив восьмирічку. Батько Олександра також працював у лісі. У лісгоспі часто залучали школярів до посадки дерев, збирання живиці, заготівлі насіння та кормів для тварин на зиму. Вже тоді це вабило і захоплювало майбутнього лісівника.

– Ще будучи старшокласником я із задоволенням працював у лісництві, – говорить Олександр Веремій. – Із часом у мені побачили потенціал та бажання стати лісівником. За направленням я вступив  до Березнівського лісового технікуму. Після його закінчення мене призначили на посаду майстра лісу у Голицькому лісництві.

Площа Голицького лісництва 1238 га, тут переважно ростуть хвойні дерева. Частина лісництва – 140 гектарів – входить до Національного природного парку «Мале Полісся». Тут створено розсадник декоративних рослин та посадкового матеріалу для вирощування сосни, дуба, ялини, модрини. Особливістю лісництва є вирощування сіянців сосни в коробах.

Ми вже переконатися у перевагах вирощування сіянців у коробах, адже це запорука вирощування якісного посадкового матеріалу, бо більш контрольований комплекс робіт у процесі вирощування: обробітку ґрунту від хвороб і шкідників, внесення добрив, обприскування від хвороб, вчасне забезпечення вологою і затінення у період підвищення температури повітря, – пояснює Олександр Веремій. – На малій площі вдається виростити більшу кількість посадкового матеріалу.

За моїми спостереженнями, у лісі як і у житті, все йде своєю чергою. Приходить час і ліс вирубують, на його місці насаджують нові дерева. Усе це не змінюється століттями. Ліс садять, вирощують, доглядають, вирубують… Але останніми роками на очах змінюються кліматичні умови, страждає екологія, ліс потерпає від шкідників. Усі зусилля славутські лісівники докладають, щоб плекати та оберігати  ліси. Прагнуть передати зелені шати майбутнім поколінням такими, якими отримали їх від своїх батьків, дідів, прадідів.

Мій син Олександр теж пов’язав  життя із лісом. Напевно, в кожній сім’ї професія батьків якимось чином впливає на майбутній вибір життєвого шляху дитиною. Син навчався у Славутській ЗОШ №3, учнів часто залучали до праці у шкільному лісництві, навчали як поводитися у лісі, як ставитися до тварин… Безумовно, велику шкоду лісам завдає невігластво дорослих людей. Проводячи просвітницьку роботу серед юного покоління, ми прищеплюємо їм свідоме ставлення до лісу. Особливо пишаються діти тоді, коли бачать плоди своєї праці, коли посаджені власними руками саджанці ростуть й поступово перетворюються у молодий ліс. Ставши дорослими, ці діти ніколи не нашкодять природі й не дозволять цього іншим…

Ще школярем син часто їздив зі мною на роботу, виявляв інтерес, йому подобалося у лісі. Безумовно, це вплинуло на його вибір професії. Він вступив До Львівського національного університету лісового господарства, який закінчив із червоним дипломом. Почав працювати звичайним робітником у Славутському лісгоспі, з часом керівництво побачило у ньому потенціал і тепер він займає посаду інженера лісового господарства.

Я глибоко переконаний в тому, що для того, щоб працювати у лісі, потрібно отримувати задоволення від цієї праці, щоб робота була до душі.  Саме тоді будуть результати, прагнення до самовдосконалення, професійне зростання.

Плоди своєї праці лісівники бачить через 50-60 років, тому вони мають бути надзвичайно відповідальними, вміти працювати на перспективу. Незначна похибка лісівника може в майбутньому обернутися чималою шкодою для лісу, тому постійно треба робити висновки, змінювати підходи до догляду за лісовими культурами.

Користуючись нагодою, хочу привітати моїх колег із професійним святом. Бажаю миру на всій Україні. Щоб усі свої сили держава мала змогу спрямувати на  економічний розвиток, на забезпечення добробуту громадян

***

В’ячеслав Іванович СВІДЗІНСЬКИЙ останніх дев’ятнадцять років працює лісничим Жуківського лісництва. А розпочав  професійний шлях  ще у 1970 році. За відмінні успіхи у роботі неодноразово був відзначений різними грамотами та нагородами, носить почесне звання «Заслужений лісівник України».

– Мій батько Іван Миколайович працював лісником з 1964 року до виходу на пенсію у 1995-му, – розповідає пан В’ячеслав. – Мав багато нагород, працював чесно, добросовісно. Усі четверо його синів пішли батьковими стопами – мій старший брат Петро закінчив Львівський лісотехнічний інститут і працює у Вінницькому держлісгоспі. Едуард, якого, на жаль, уже немає серед нас, теж мав лісотехнічну освіту, працював у Славутському лісгоспі. Мій молодший брат Анатолій теж лісівник – працює у Вознесенському лісгоспі на Миколаївщині.

У моїй трудовій книзі лише один запис – «Славутський держлісгосп». Обіймав різні посади – лісоруба, лісника, майстра лісу, помічника лісничого, лісничого. Обидва моїх сини також працюють у Славутському держлісгоспі. Старший Олександр – майстром, стаж роботи з 1995 року, молодший Анатолій – помічником лісничого, стаж роботи з 1998 року. Коли батько працював, я неодноразово бував у лісі, допомагав збирати насіння. З дитинства мене захопила ця професія. Я живу лісом, отримую задоволення від праці. Своїх синів теж змалку привчав до природи, до лісу, до праці в лісі. Щоб вони розумілися в цій справі, щоб у них були навички збереження природи. Пишаюся, що вони теж обрали професію лісівника.

Жуківське лісництво займає площу  2300 гектарів. Тут, зокрема, займаються вирощуванням таких нових для Полісся культур як модрина європейська, якою вже засаджено близько двадцяти гектарів. Перевага цієї лісової культури у тому, що вона стійка до шкідників і хвороб. Також вирощують липу, горіх, каштан. У розсаднику лісництва дбають про паростки дуба звичайного, дуба червоного, клена. У відділенні для озеленення вирощують різновиди туй, ялівця.

– Увесь свій досвід, вміння прагну передати молоді, – продовжує В’ячеслав Свідзінський. – На базі Жуківського лісництва діє шкільне лісництво, у якому вчимо дітей з пошаною ставитися до природи, збирати насіння, сіяти розсадник, вирощувати посадковий матеріал. Це кропітка робота, але вона приносить справжнє задоволення тим,  хто щиро любить природу.

З нагоди професійного свята хочу привітати усіх своїх колег, ветеранів лісу Хмельниччини та усієї України зі святом. Миру та благополуччя у ваших домівках, добра, радості та міцного здоров’я вам і вашим рідним.

***

Леонід Дмитрович ГРУБОЙ – головний лісничий Славутського держлісгоспу, Відмінник лісової галузі. Його батько, Дмитро Сергійович, ще до початку Другої світової війни закінчив Чугуєво-Бабчанський лісовий технікум. Пройшовши прискорені курси офіцерів, молодий лейтенант пішов на фронт. Воював, потрапив у полон, але зміг втекти і повернутися до діючої армії, дійшов до Берліна… Батько був родом з Хмельниччини, із села Вівся Чемеровецького району. Коли він у 1946 році демобілізувався, то отримав направлення на роботу в Славутський лісгосп на посаду помічника лісничого у Кривинський лісгосп. Тут знайшов свою другу половину і одружився. У 1956 року його призначили лісничим Голицького лісництва, а через півроку – лісничим Кривинського лісництва, у якому працював до 1973 року. Важка хвороба забрала батька у 54 роки…

– Я народився у 1954 року, закінчив школу в селі Кривин і коли постало питання про майбутню професію, то вагань не було, адже мав перед собою приклад батька, – розповідає Леонід Грубой. – У мене троє братів і наш тато часто говорив, що мріє, щоб хоча б хтось із нас пішов його стопами… Старший Володимир закінчив технікум нафти і газу, середній Микола – машиніст електровоза. А я змалечку марив лісом, і батько часто брав мене з собою на роботу. Після школи я вступив до Української сільськогосподарської академії (зараз Національний університет біоресурсів і природокористування) на лісогосподарський факультет. Коли батько уже був важко хворим, то якось сказав, що шкодує лише про одне, що не побачить сина у лісовій формі… З 1977 року і до сьогодні працюю у Славутському держлісгоспі. Займав різні посади, спочатку був помічником лісничого у Голицькому лісництві, головою профкому, а згодом мене призначили на посаду лісничого Голицького лісництва, працював із 1994 до 2001 року, коли був призначений на посаду головного лісничого Славутського держлісгоспу.

У цьому році відзначив сорокаріччя професійної діяльності. У мене було достатньо часу, щоб переконатися в тому, що маю працю до душі, адже на роботу щодня йду із радістю, а додому повертаюся з гордістю! Головним напрямком роботи у лісівників завжди було створення нових лісових насаджень – все починається з насіння, створення лісових насаджень… Ти бачиш як зростає ліс, спілкуєшся із природою, робиш усе для того, аби люди могли помилуватися красою поліської природи. Для більшості ліс – це місце відпочинку, збирання ягід та грибів. Ліс вабить до себе, дає сили. Уся наша праця на благо наших співгромадян. Щиро переконаний у тому, що серед найважливіших рис характеру лісівника мають бути порядність, чесність та відповідальність. До своєї роботи потрібно ставитися з любов’ю.

***

Після спілкування з представниками лісових династій Славутчини зрозуміла, що любов до лісу та прагнення примножувати його багатства, щоб передати їх майбутнім поколінням, у них передається від батька до сина, від дідуся до онука. Серед лісівників нашого краю названі вище люди широко відомі, адже за час своєї праці вони допомогли десяткам молодих колег, щедро діляться своїм досвідом, дають слушні поради, вчать, а головне – слугують взірцем професійності та відповідальності за свою справу.

А. ПЕРМЯКОВА.

Газета «ПУЛЬС». 

1 4 5 6

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>