ЗНАНІ ОСОБИСТОСТІ

Національний університет біоресурсів і природокористування – один із найбільших вузів країни. Сьогодні багато його випускників працює в лісовому господарстві Хмельниччини. Усім цікава інформація про роботу й життя викладачів, їх уподобання й принципи, за якими вони живуть.

   Рекомендуємо матеріал про завідувача кафедри відтворення лісів та лісових меліорацій, педагога із сорокарічним стажем В.М. Маурера, який за версією студентів магістратури визнаний кращим викладачем університету.

ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ОУЛМГ.

 

Віктор Маурер: взагалі раджу своїм колегам відноситися до студентів, як до майбутніх міністрів, академіків, просто успішних людей і патріотів України

 

Cеред викладачів, яких випускники магістратури минулого року назвали кращими, педагог з 40-річним стажем, завідувач кафедри відтворення лісів та лісових меліорацій Віктор Маурер. Свого часу він виконував обов’язки заступника декана, а потім і декана лісогосподарського факультету, був директором навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства. І звісно має свій погляд і на мотивацію студента, і на викладання дисциплін. Про це – наша розмова.

 

  • Чи стала така оцінка магістрів для Вас несподіванкою?

– Передусім маю зазначити, що увага до мене незаслужено завищена, бо я один із великої, багатотисячної родини НУБіП України і мені, як і багатьом іншим моїм колегам, у житті дуже пощастило з Вчителями, які навчили не тільки фаху, а й людяності. Пощастило з друзями, керівниками та підлеглими. І, безумовно, – з учнями, серед яких понад 400 дипломників. У нас в університеті, на мою думку, чимало гідніших за мене колег, з більш високим рейтингом і вагомішими заслугами.     А щодо несподіванки, то її, якщо чесно, не було. Перше таке визнання від студентів лісогосподарського факультету я отримав ще у далекому 1992 році. Дякуючи студентам за високу оцінку моєї професійної діяльності, хочу зазначити: це визнання мотивує мене ще більш відповідально відноситися і до моїх прямих функціональних обов’язків, і до навчально-виховної роботи кафедри, яку я очолюю.

  • Назвіть студентів, які є кращими, на Вашу думку.

– На моє глибоке переконання, НУБіП України обирають кращі випускники шкіл, коледжів, інститутів. Я вже не акцентую увагу на думці батьків щодо своїх дітей, які стали нашими студентами. Кращі вони вже тому, що обрали наш університет. Запитайте будь-якого керівника інституту чи факультету. Кожний з них скаже те саме. А якщо прийшли кращі і стали чомусь не кращими, то тоді мабуть у чомусь винен і я, і мої колеги.     Не можу назвати прізвища декількох кращих студентів, оскільки таких у нас більшість. Останнім підтвердженням цього став пізньоосінній форсмажор під час будівництва навчальної лабораторії на кафедральному деревному розсаднику. Виникла гостра необхідність у робочій силі на вихідні. Керівництво кафедри звернулося з поясненням ситуації і проханням (без примусу та обіцянок) допомогти до магістрів і студентів 4-го курсу. Понад 40 студентів, практично всі до кого ми звернулися, у суботу і неділю працювали разом з викладачами кафедри. І таких прикладів можна навести чимало.     Щодо тих, кого ми відраховуємо з числа студентів за неуспішність або з інших причин, маю свою думку. У свій час, будучи деканом і директором інституту, я теж подавав (правда рідко) студентів на відрахування. І звідтоді переконаний: більшості з відрахованих ми не допомогли віднайти «ключик», яким вони змогли б відкрити для себе те, що їм найбільше треба, те, що зробить їх гармонійно розвиненими, конкурентноспроможними фахівцями, і тим самим підготує до успішного самостійного життя. Хорошим прикладом може слугувати університет культури студента, який функціонував на факультеті у 90-ті роки минулого століття. У його складі працювало біля 20 гуртків і секцій, що реально об’єднували понад 300 студентів за інтересами і уподобанням та дозволяли удосконалювати себе у різних царинах, набувати нових професій з отриманням відповідних свідоцтв та навіть заробляти гроші. За останнє я ще й отримав «на горіхи» від керівництва.     Взагалі раджу своїм колегам відноситися до студентів, як до майбутніх міністрів, академіків, просто успішних людей і патріотів України. Благо прикладів таких чимало. Досить згадати випускників-лісівників, які стали міністрами лісового господарства – А.Г. Солдатов, Б.М. Лук’янов, Рішард Дзялук (Польша), В.Д. Байтала, В.І Самоплавський, М.В. Колісниченко, В.О. Червоний. Перелік видатних випускників лауреатів Нобелівської премії, академіків, народних депутатів, професорів можна продовжити. Ми завжди повинні пам’ятати: кожний університет славний не стільки своїми викладачами, як його випускниками. Саме тому у наших студентах ми маємо бачити майбутніх видатних людей.

  • Кого з викладачів Вашої студентської пори Ви назвали б кращим і чому?

– Користуючись нагодою, я хочу доземно вклонитися усім моїм викладачам, які навчали мене у Мукачівській СШ №2 ім. Т.Г. Шевченка, Сторожинецькому лісовому технікумі і УСГА. До речі, УСГА для продовження фахової освіти я обрав саме через викладачів. Ще під час навчання у технікумі дізнався від мого товариша – першокурсника лісогосподарського факультету Петра Рудька, що фахові дисципліни у Києві викладають автори підручників, за якими ми навчаємося у технікумі: професори Б.Й Логгінов, І.М. Зима, Д.Д. Лавриненко, К.Є. Нікітін та інші. За час навчання на факультеті доля подарувала мені можливість познайомитися з більш як півсотнею корифеїв лісівництва та відчути їхню непересічну фахову та життєву мудрість.     Всі вони добре розуміли потреби і проблеми ведення лісового господарства та чітко бачили його перспективу. І з-поміж інших вирізнялися актуальністю та ґрунтовністю своїх наукових доробків, попри порівняно незначну кількість написаних монографій і надрукованих статей. Окремо виділяти когось не хочеться, але не можу не подякувати за батьківську опіку нашим деканам – Г.В. Дубініну і В.С. Наконечному та їх заступнику П.І. Герасименку, наставнику нашої групи, інтелігенту та ерудиту, професорові Д.Д. Лавриненку, дипломному керівнику, бібліофілу, професорові А.І. Котову, науковому керівнику кандидатської дисертації професорові П.Г. Кальному, моїм роботодавцям у студентські роки – професорові Т.Т. Малюгіну, доцентам Г.О. Порицькому та В.П. Левченку, моєму захиснику – доценту Б.М. Махмету, спортивному наставнику – завідувачеві кафедри фізичного виховання М.Д. Полякову. Всім 48 викладачам факультету.

  • Чим мотивуєте студентів до навчання? Чи достатньо для цього лише вимогливості та дисципліни?

– Ні, не достатньо. Не менш важливими якостями викладача, які необхідні для мотивування студента до навчання, є його людяність і фаховість, справедливість і відданість своїй справі, відповідальність перед усіма учасниками навчального процесу: керівництвом, колегами, підлеглими. І обов’язково перед студентами та їх роботодавцями. Та ще багато інших чеснот, без яких не може бути глибокої поваги та довіри до викладача. Ніколи не забуду настанов дідуся Йоганна Шьона. Коли він дізнався, що я стану викладачем, сказав: добре подумай, бо професія викладача найважча і найвідповідальніша з усіх. Найважча тому, що справжнім викладачем може стати тільки той, хто своїх учнів любить не менше, ніж своїх рідних дітей. А найвідповідальніша тому, що від його роботи залежить, яким буде старість батьків, майбутнє дітей, внуків і країни. Ця мудрість постійно зі мною. Вона допомагає приймати правильні рішення і нині, та ставитися до своїх учнів, як до рідних дітей. Як і любий батько, я не проходжу повз, коли вони байдикують або роблять не те, що треба, а з іншого боку – спонукаю їх робити те, задля чого вони і прийшли навчатися в університет.     Кожний батько хоче, аби діти були здоровими. Ось і я, після короткої перерви, знову треную футбольну команду інституту. Не стільки задля чемпіонства, як для того, аби мої вихованці займалися корисною для себе справою і були здоровим. Бо тільки у здоровому тілі, як казав Микола Поляков, здоровий дух, який і є найкращою мотивацією до навчання.

  • Як викладати матеріал, аби зацікавити студента ХХІ століття?

– Передусім, треба знати і передбачити, як трансформується галузь, довкілля пріоритети та вимоги до фахівця у майбутньому. Особливо важливо бачити і прогнозувати майбутнє для викладачів, які готують фахівців для лісового і садово-паркового господарств, оскільки, на відміну від інших галузей, для виправлення помилок, допущених лісівником і садівником при відтворенні і догляді за насадженнями, треба не рік і не два, а десятки, а іноді і сотню років. Кафедра багато робить усе можливе для осучаснення навчального процесу з найбільш консервативних (мушу це визнати) напрямках діяльності лісівника – відтворення лісів та лісових меліорацій, але цього мабуть не достатньо.     Прикладом, як необхідно трансформувати процес викладання навчального матеріалу, може слугувати досвід наших колег з Сумського університету, який вони презентували під час традиційного навчання завідувачів кафедр 16 – 18 січня цього року. Планую з їх презентацією познайомити викладачів та аспірантів нашої кафедри під час сьогоднішнього кафедрального семінару.

  • Частина студентів у своїх анкетах говорять про некомпетентність викладачів. Ваша думка?

– Особисто я дуже високо оцінюю запроваджене в університеті системне анкетування студентів. Воно вже дозволило вирішити низку питань і зняти ряд проблем, що заважали навчанню. Без сумніву його треба продовжити. Але ефективність анкетування значною мірою залежить від коректності поставлених питань. Тому відповідям студентів щодо компетентності викладачів я би не надавав вирішального значення, але і не відкидав би їх оцінку. На мою думку, студентам важко усесторонньо і об’єктивно оцінити компетентність викладача. Гадаю, що коректніше їм оцінювати уміння (невміння) окремих викладачів ефективно і зрозуміло доносити знання до студентів, підготовленість (непідготовленість) до проведення певних видів навчальних занять тощо. А за інтегральною сумою відповідей на такі не прямі, а опосередковані питання, вже робити узагальнення щодо відповідності того, чи іншого викладача або викладачів загалом.

  • До речі, студенти говорять і про наявність певного дублювання тем в різних дисциплінах. Як, на Вашу думку, цього уникнути?

– Передусім, важливо знати скільки того дублювання. Бо не дарма кажуть: «Повторення (дублювання) – мати вчення». Проте у нашій практиці трапляється і дублювання. В окремих випадках – і не з волі викладача. Так, нині непоодинокими є випадки, коли об’єднують на одному потоці студентів звичайного і скороченого терміну навчання. Особисто для мене це біда. Читаєш лекцію за змістом доступну для школярів і, одночасно дублюєш початкові знання, якими уже володіють випускники коледжів. А читаєш на рівні, що відповідає рівню молодших спеціалістів – випускники шкіл відчувають себе зайвими на лекції, яка для них має бути святом знань. Однозначно, недоречне дублювання неприпустиме і його треба викорінювати спільними зусиллями факультетських методичних комісій, викладачів кафедр і студентів. Саме для цього треба і надалі опитувати студентів.

  • Чи повинен викладач мати практичний досвід, чи достатньо лише теоретичної підготовки?

– Звичайно краще, коли є і практичний досвід, і глибокі теоретичні знання. Важливість кожної з цих складових залежить від багатьох чинників і, передусім, від дисципліни, яку читає викладач. Для викладання фундаментальних дисциплін пріоритетним є ґрунтовні знання теорії, а для викладачів фахових, і особливо технологічних дисциплін, вкрай важливим є практичний досвід. Нині, на жаль, значна частина молодих викладачів, розпочинають свою педагогічну діяльність за мінімального практичного досвіду, що не сприяє підвищенню якості фахового навчання. У свій час, завідувач нашої кафедри П.Г. Кальной задля мінімізації негативного впливу поверхневого розуміння викладачами нюансів виробництва, його проблем, перспектив і шляхів удосконалення, щорічно організовував 2-3 тижневі регіональні експедиції для ознайомлення молодих педагогів і аспірантів з практикою ведення лісового господарства, відтворення лісів, деревного розсадництва і насінництва. Їхнє значення та ефективності освітнього процесу переоцінити важко.

  • Яка Ваша думка, чи всім викладачам для забезпечення якісного освітнього процесу потрібні знання іноземної мови на рівні В2?

– Однозначно, знання іноземних мов потрібні. Водночас, це не має означати, що викладачі, які не володіють іноземною мовою на рівні В2, повинні бути відстороненні від навчального процесу. Але всі, особливо молоді науково-педагогічні працівники, повинні чітко усвідомлювати: без ґрунтовного знання іноземної мови вони не мають перспективи. Глобалізацію не зупинити. Для того аби відповідати сучасним вимогам до викладача, що постійно зростають, необхідно буде відслідковувати не тільки вітчизняні процеси і досягнення, а й особисто аналізувати необхідну інформацію, якою володіють зарубіжні колеги та вивчати тенденції, які мають місце у світі тощо. Сьогодні знання іноземної мови на рівні В2 треба, аби отримати вчене звання, а у недалекому майбутньому – стане необхідним, аби стати аспірантом, викладачем, сучасною людиною. Про це свідчить досвід німецьких колег, більшість яких досконало володіють англійською мовою, та не менша кількість наукової інформації опублікована німецькою.

  • Ваше життєве кредо?

– Їх декілька і вони змінювалися з роками, разом із набуттям життєвого досвіду. Перші з’явилися ще у дитинстві та у юнацькі роки після початку тренувань у спортивних секціях Мукачівської ДСШ і навчання у різних навчальних закладах: «Впертість і труд усі перепони зітруть» та «Вірити у себе, аби боротися. Боротися, аби перемагати». Пізніше, після захисту дисертації: «Не важливо на якій посаді ти працюєш, яких висот сягнув, важливо залишатися Людиною». У роки активної трудової діяльності додалося «Жити треба так, щоб твоя присутність була необхідна, а відсутність – помітна», а з досягненням пенсійного віку – ще й: «Життя цінне і без надмірностей, бо найцінніше, що ми маємо – це життя».

  • Чим захоплюєтеся поза роботою?

– Відповім не оригінально – роботою: на кафедрі та на дачі. Причина тривіальна: з віком все важче встигати за молодими колегами, які більш мобільні, краще діджіталізовані. Ось і доводиться працювати інколи і у позаробочий час.     Щодо уподобань, то у мене їх декілька. Із весняно-осіннніх – деревне розсадництво і футбол, якому я не зраджую з дитинства. Із зимових – полювання, яке люблю за спілкування з друзями і природою, за те, що заставляє узимку рухатися і не впадати у «сплячку». З круглорічних – фотографувати природу. Адже ліс, з яким я пов’язав своє життя, такий красивий у всі пори року, і завжди додає мені сил і наснаги.

maurer_vm